Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон) передбачено, що платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є, в тому числі, і фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Тобто, на рівні Закону передбачено два випадки, коли громадяни звільняються від плати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування:
1) громадяни перебувають у черзі на одержання житла;
2) громадяни придбавають житло вперше.
З метою регулювання питання сплати вищезазначеного збору Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 3 листопада 1998 р. №1740, якою затвердив Порядок сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (далі – Порядок).
Так, пунктом 15-1 Порядку передбачено, що збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об’єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
У пункті 15-3 Порядку встановлено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір. Суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Таким чином, через недоліки законотворчої техніки виникла ситуацію, коли особа, яка купувала житло вперше, з однієї сторони, звільнялася від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування (п.15-1. Порядку), з іншої сторони, не могла придбати житло без надання нотаріусу доказу сплати такого збору (п.15-3 Порядку) — зазначає керівник юридичного відділу компанії “Атланта Нерухомість“ Вадим Якимчук.
Єдиним виходом із ситуації залишалось сплачувати пенсійний збір, а потім в судовому порядку доводити факт, що житло придбано вперше і особа помилково сплатила кошти. Суди, як правило, задовольняли такі позови.
Отже, існує парадоксальна ситуація – особа, яка придбаває житло вперше, має право не сплачувати збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, проте, не сплативши такого збору, покупець не може придбати житло.
23 вересня 2020 р. на сайті Кабінет Міністрів України з’явилася, на перший погляд, радісна новина – Уряд урегулював питання сплати пенсійного збору при придбанні житла вперше, внісши зміни до Порядку сплати збору [1] . Зокрема, пункт 15-2 Порядку було доповнено підпунктами “в” і “г” такого змісту:
в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується:
– заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);
– та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід’ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло;
– а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.”.
Також було доповнено пункт 15- 3 Порядку абзацом такого змісту:
“Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах “в” і “г” пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування”.
На жаль, проаналізувавши вищезазначені зміни до Порядку, усвідомлюєш, що від них не стало ні зрозуміліше, ні простіше. Згадується крилата фраза Михайла Добкіна про те, що знову текст трішки не так написаний.
По-перше, вважаю, зміни до Порядку не деталізували Закон, а зробили більш жорстким його застосування для громадян. Так, зміни до Порядку розширюють перелік осіб, які хоча й придбавають житло вперше, але для звільнення від сплати пенсійного збору повинні не мати приватизованої, успадкованої, подарованої, або придбаної як частку в спільному майні подружжя квартири. Проте Закон не містить таких винятків!!! Навіть студент першокурсник юрфаку знає, що підзаконний акт, яким є Порядок, не повинен суперечити Закону!!!
По-друге, в пункті 15-3 Порядку зазначається, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору за наявності інформації та документів, зазначених у підпунктах «В» і «Г» пункту 15-2 Порядку. У вищезазначеній правовій нормі підпункт «В» та підпункт «Г» поєднані єднальним сполучником «і», що значить необхідність обох елементів (і «В», і «Г») для того, щоб застосувати норму. Більш правильно в даному разі було б застосувати розділовий сполучник «або» , котрий вживається на означення того, що з ряду перелічуваних предметів можливий тільки один [2].
Ось і маємо, що хотіли як краще, а вийшло, як завжди. Чи, можливо, і не хотіли як краще?!!
Вадим Якимчук,
керівник юридичного відділу компанії «Атланта Нерухомість»
2. Сучасний тлумачний словник української мови: 100 000 слів/ За ред. Д-ра філол. Наук, проф. В.В. Дубічинського. – Х.: ВД «Школа», 2009. – с.13.
